Педагогічна стежина

                                    Мої вітання колегам-філологам!        
                             
 Я, Рябуха Любов Віталіївна, учитель української мови та літератури
КЗ «Малотокмачанська ЗОШ І-ІІІ ст.».
Педагогічний стаж роботи – 37 років. Освіта – вища.
   Стелилось сто доріг на видноколі,
   Я ж без вагання вибрала оту
   Одну – єдину, що веде до школи,
   Шкільну дорогу – вічну і святу.
Упевнена, що в освіті я не випадково, йду педагогічною стежкою своєї мами.
  Дозволь мені, мій вечоровий світе,
  упасти зерням в рідній борозні.
Торую свою педагогічну стежку у стінах рідної школи.
          Люблю свій предмет, дітей, поважаю колег, щиро ділюся з ними своїми
здобутками, переймаю передовий досвід, втілюючи його у навчальний
процес, не уявляю себе поза школою.
          Вірю у свої сили, йду на урок з переконанням, що він мені вдасться, що
він буде кращим за попередні, бо бачу перед собою не просто учня, котрого
треба «наповнити» знаннями, а – Людину. Завжди зі мною слова
Ліни Костенко : «Віддай людині крихітку себе, за це душа наповнюється
світлом».
          Школа сучасного періоду повинна, насамперед, піклуватися про
розвиток особистості. Ставлю перед собою завдання – навчити дитину жити,
думати, пізнавати і творити. Справді, вчитель творить людську душу,
розкриває почуття. Після підготовки до одного з конкурсів до мене підійшла
учениця і сказала: « Сьогодні я розкрила для себе Ліну Костенко». І, як
наслідок роботи учениці  - перемога в обласному етапі конкурсу «Розкрилля душі».
 За роки педагогічної діяльності маю чітке переконання у тому, що дитина –
не папір, на якому треба щось малювати, це творіння природи. Учителю
потрібно лише створити умови для навчання та виховання. Мудрість слів
Г.Сковороди беззаперечна: «Не вчи камінь котитися, сама природа навчила
його. Прийми лише перешкоду, і він сам покотиться».
  Доброзичливе, відкрите, щире, емоційне, наукове спілкування – ось що таке
для мене урок мови та літератури. На них учень і учитель обмінюються
враженнями, висловлюють свої думки, пізнають щось нове. Найвдаліші ті
 уроки, на яких панує робоча, ділова атмосфера, які наповнені добрими
емоціями, почуттями. Лише добро беру в своє серце, адже завтра буде
спілкування з людськими душами, які не можна наповнювати злом і
жорстокістю,зрадою і підлістю. Завтра будуть нові уроки, на яких не може
бути неправди й нещирості. Усе це буде завтра, але розпочинати слід
сьогодні. Так є уже 37 років, і так буде завжди!
Мені, як вчителю-словеснику, притаманні любов до рідного слова, палке
захоплення своєю професією, людяність, відвертість.
 На мій погляд, володію ефективними формами, методами навчання та
виховання учнів. В основу роботи беру народознавчі підвалини – народну
етику та естетику, оптимально реалізую на уроках рідної мови та літератури
міжпредметні звязки. Завдяки цьому забезпечую системність знань учнів,
збагачую  словниковий запас, навчаю вчитися самостійно,зацікавлюю
 матеріалом. Поряд з успіхами виникають проблеми, які намагаюся долати.
На мою думку, нам, учителям-словесникам, є над чим працювати, бо праця –
це постійний пошук.
Керуюся словами Ліни Костенко: «Я не люблю нещасних. Я щаслива. Моя
свобода завжди при мені».
І щоб у мене не трапилося, я завжди буду:
-         заходити до класу з усмішкою;
-         стриманою, терплячою, уважною;
-         не шукати легкого шляху;
-          радіти успіхам своїх учнів;
-         співпереживати їх невдачам;
-         не боятися вибачитися, якщо я не права;
-         нести дітям добру енергію.




                   

Немає коментарів:

Дописати коментар