Літературна студія " Надія"


           Сьогодення педагогічної науки пропонує багато різних форм і методів навчання, які зорієнтовані на краще засвоєння учнями навчального матеріалу та підвищення якості знань і вмінь. Але для того, щоб досягти цієї мети, потрібно побудувати урок так, щоб він був цікавим і необтяжливим для учнів. Тому намагаюся у своїй роботі поєднати традиційні та інноваційні методи навчання. Часи змінюються, життя не стоїть на місці.
            Наше суспільство, роблячи крок від постіндустріальної цивілізації до цивілізації інформаційних технологій, усе гостріше відчуває потребу в людях, які матимуть фундаментальні знання в різних галузях життєдіяльності й умітимуть адаптувати їх до постійно змінюваних умов своєї життєдіяльності, будуть активно розбудовувати суспільну інфраструктуру з використанням найсучасніших технологій. Підготувати нову генерацію національної інтелектуальної еліти відповідно до змінених суспільних умов, зрозуміло, має саме школа. Саме від якості, обсягів та інтенсивності роботи освітян над інтелектуальним, морально-духовним, творчим розвитком та вдосконаленням школярів залежить майбутня доля нашого народу.
             Особливої  ж уваги з боку педагогів потребують обдаровані діти, які вже зі шкільної лави виявляють зацікавленість науковими студіями, демонструють небуденні творчі здібності та мають значний природний потенціал. Пробудити дрімотні сили інтелекту й творчі можливості учня, надихнути його на заняття науково-дослідницькою та творчою діяльністю й озброїти сучасними методами наукового пошуку, виплекати в нього стійкий інтерес до певної галузі знань і підказати оптимальні форми потамування цього інтересу, зорієнтувати талановиту молодь у щонайширшому спектрі наукової проблематики і навчити доцільно реалізувати й правильно оформлювати свої інтелектуальні та творчі набутки – ці та багато інших завдань постають перед учителем, який працює з обдарованими школярами.
            Реалізація потенціалу обдарованих учнів є актуальним завданням сучасної освіти, яке визначає основні напрями щодо роботи з такою категорією школярів. Головна мета цієї діяльності – впровадження ефективних методичних засобів та технологій пошуку, навчання, виховання й самовдосконалення обдарованих дітей.
            В ході спостережень за дітьми педагогічний колектив Малотокмачанської ЗОШ І-ІІІ ступенів виділив літературно обдарованих учнів. Щоб підтримати молоді літературні обдаровання у 2002-2003 навчальному році була створена літературна студія «Надія». Чому саме така назва? Перефразовуючи вислів: «Як назвеш корабель, так він і попливе», на практиці впевнились, що кожна дитина – це той хиткий паросток життя, який всмоктує в себе все нове, цікаве, багатогранне. І з того радіє. І не тільки радіє, а й свою радість дарує іншим. Тож маємо надію на те, що кожного року «наші паростки» будуть міцнішати і міцнішати.
            Мета і основний зміст роботи літературної студії «Надія»:
-         сприяння розвитку нестандартного бачення світу ( прекрасне навколо нас, його треба помітити);

-         розвиток творчої (літературної) обдарованості;
-         залучення дітей до участі в літературних конкурсах;
-         проведення позашкільних заходів виховного характеру (написання сценаріїв, привітань зі святом);
-         випуск літературних газет, стіннівок;
-         сприяння розвитку нестандартного бачення світу ( прекрасне навколо нас, його треба помітити);
-         випуск літературного альманаху «Пролісок».
       Працює студія  при кабінеті української мови та літератури. Заняття в ній організовані з різними категоріями учнів 5-11 класів раз на тиждень. За рік проводиться 35-36 занять. Однак самими засіданнями робота не обмежується. Літстудійці беруть участь у позакласних заходах: конкурси читців-декламаторів, конкурси творчої учнівської молоді, літературно-мистецькі свята, книжкові виставки тощо.
       Колективна робота побудована на добровільній основі, спільному інтересі. Серед літстудійців панує атмосфера відкритості, взаємоповаги і доброзичливості. Керуємося основними принципами співпраці:
- обєктивність і чесність;
 - толерантність;
- уміння визнавати свої невдачі;
- уміння радіти за себе і своїх товаришів ( «Геть заздрість!»);
- скромність;
- тактовність;
- оригінальність («Ні на кого не бути схожим, насамперед у творчості»).
     
        На заняття ходять не тільки ті, хто пише вірші, оповідання, твори, а й ті, хто не пише нічого. Просто їм цікаво слухати, брати участь у обговоренні. Ми  їх називаємо «критиками». Літературна студія сприяє народженню прозаїків, драматургів, критиків, літературознавців. Не всі літстудійці ними стануть. Але ж хочуть стати! Прикладом може слугувати наша випускниця Шамота Аліна (працює на телебаченні у м. Запоріжжя).
      Важливим є спілкування, співпраця вчителя і учнів. Керуємося гаслом:
                                     Зібратися разом – це початок,
                                     Триматися разом – це прогрес,
                                     Працювати разом – це успіх!
                                                                                       Генрі Форд
      У своїй роботі використовуємо найрізноманітніші форми і прийоми творчої і навчальної діяльності. Крім традиційного читання і обговорення творів літстудійців, заслуховуємо творчі звіти 1-2 учнів, проводимо мовно-літературні ігри, вікторини, переглядаємо періодичну пресу районних, обласних видань, проводимо літературно-мистецькі гостини у рідній школі тощо.
      Звідки студійці беруть свої образи? Звичайно ,з життя! І нехай немає ще життєвого досвіду, але є уміння спостерігати, помічати ніким непомічене. Поштовхом до написання віршів служить , на жаль, не тільки світ прекрасного, але й наболілого. Студійці, намагаючись осмислити сенс буття, сприймають його таким, яким воно є: чарівним і потаємним,іноді жорстоким і не завжди справедливим. Літстудійці пам’ятають, що не кожен вірш можна назвати поезією, і не кожній поезії потрібна рима. Отож, якщо студієць остаточно вирішує «приручити» Музу Поезії, йому доведеться «озброїтись» любовю до літератури, бажанням сіяти красу серед інших, творити добро.
      Вдало проведена робота завжди потребує значних зусиль і плідної співпраці вчителя і учня. Стосовно до цього  приходить на думку одна давня притча:
В середні віки в одному французькому місті будували собор. Якось трьох робітників, які виконували однакову роботу, запитали: «Слухайте, друзі, що ви робите?». Перший робітник похмуро глянув і роздратовано відповів: «Тобі що, повилазило? Не бачиш – камінь тягаю на майданчик, хай йому грець!». Другий спокійно сказав: «Що я роблю? Заробляю на кусень хліба для своєї родини». А третій розігнувся, витер спітніле чоло, усміхнувся і з гордістю сказав: «Я будую собор!»  Ідея цієї притчі актуальна й нині: праця не лише нестерпний тягар чи засіб для матеріального забезпечення, а й  - найперше – джерело творчості й щастя.
      У Святому Письмі сказано: «Блаженна людина, що насичується від плодів своєї праці і шукає в ній утіху». Це є істина. Вважаю, що нам теж є з чого порадіти, адже наші учні неодноразово здобували перемоги в олімпіадах, різноманітних конкурсах. У 2012 році наша учениця Сідельникова Аліна здобула перемогу в обласному конкурсі обдарованих дітей у галузі «Література», нагороджена Дипломом та грошовою премією (300гривень), 2014-2015н.р.- Рогозіна Римма в обласному етапі конкурсу «Розкрилля душі», присвяченого творчості Ліни Костенко посіла ІІІ місце; Гринь Єлизавета – ІІ місце в обласному етапі конкурсу « Я – за єдину Україну. 2015-2016н.р. – Крохмаль Анастасія –ІІІ місце, а Гринь Єлизавета – І місце  в обласному етапі конкурсу «Я – за єдину Україну».
       Отож, творчі роботи школярів –це невичерпне джерело… Діти прагнуть творити ,  тільки їх треба зацікавити,  направити, допомогти.


       Керуємося вічними словами Ліни Костенко: «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі».


       У  „Концепції національного художнього виховання дітей...” зазначено, що „ однією з граней національного змісту художнього виховання є системна робота з виявлення і виховання обдарованих дітей та молоді, створення оптимальних умов для їхнього подальшого творчого розвитку”.  Вважаємо, що творчість - атрибут  повноцінного життя особистості. Щоб підтримати молоді літературні обдаровання, у  2002 – 2003 навчальному році у нашому навчальному закладі засновано літературну студію „Надія”, активними членами якої є 11 учнів 3-11 класів нашого закладу. Учасники студії знайомляться з основами літературної творчості, пишуть вірші, етюди, висловлюючи  власні погляди на різні життєві проблеми.
   Членами  літературної студії створено шкільний літературний альманах „ Пролісок”. Сьогодні вже маємо  три числа часопису.
   Колективна  літературна праця студійців знайшла визнання. У 2003  році члени шкільної літературної студії „ Надія” стали переможцями  районного літературного конкурсу „ Я вірю в твоє майбутнє, рідна Оріхівщино!” і нагороджені грамотою районної державної адміністрації і районної ради. У конкурсі учнівської творчості „Об’єднаймося ж, брати мої” ( 2004 р.) стали переможцями в номінації „Література” наші студійці: Малахатка Ілона , Лавренко Анастасія  .
   2005 рік – літстудійці брали участь у Всеукраїнському конкурсі творчих робіт „Я – громадянин”. Представлено шість творчих надбань учнів. Нагороджені грамотою за творчість та активну участь у конкурсі.
   Малахатка Ілона посіла І місце у конкурсі „Вірю в майбутнє твоє, Україно !”
   2006 рік – Лавренко Анастасія призер районного конкурсу художньої самодіяльності, нагороджена грамотою за читання власної поезії.
   2007 рік – літстудійці – переможці районного конкурсу „Мій рідний край – моя Оріхівщина”, нагороджені дводенною  поїздкою до міста Запоріжжя.   Ці дні залишились для учасників поїздки незабутніми, вражаючими, насиченими безліччю цікавих зустрічей, подій. Насамперед учням приділяв увагу голова обласного відділення Спілки письменників України  Григорій Лютий, подарувавши по книзі „Письменники Запорізького краю”.
   2008 рік – Конкурс учнівської творчості «Мій рідний край – моя історія жива»:
І місце – Лавренко Анастасія.
Конкурс учнівської творчості до 75-роковин Голодомору:
І місце посіли 3 роботи учнів 11 класу (Пінчук Юлія, Робейко Катерина, Лавренко Анастасія).
    2010 рік – Конкурс учнівської творчості, присвячений Т.Г.Шевченку:
І місце посіла Остряниця Оксана (9 клас).
   2011 рік – Всеукраїнський конкурс учнівської творчості «Об’єднаймося ж, брати мої!»:
 І місце посіла Сідельнікова Аліна (10 клас).
Всеукраїнський конкурс учнівської творчості, присвячений Шевченківським дням:
ІІІ місце- у ІІІ (обласному) етапі - Сідельнікова Аліна.
    2012 рік – Сідельнікова Аліна – Лауреат обласного конкурсу для обдарованої молоді в номінації «Література», нагороджена дипломом та грошовою премією.
       Творчі роботи школярів – це невичерпне джерело....
Керуємося вічними  словами Ліни Костенко: „Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі.”  


   Творчі доробки літстудійців

    Вибране
                                                             

  1. Малахатка Ілона, 9 клас.   „Рідний край.”
  2. Малахатка Ілона, 9 клас.   „ Моя Альма -  матер”.
  3. Малахатка Ілона, 9 клас.   „ Моя присвята Україні”.
  4. Малахатка Ілона, 9 клас.   „ Голодомор”.
  5. Малахатка Ілона, 9 клас.   „ Моїм вчителям”.
  6. Попова Тетяна,11 клас.      „Майбутнє України”.
  7. Попова Тетяна,11 клас.      „ Природа”.
  8. Міщенко Надія, випускниця.  „Я вірю в твоє майбутнє, Оріхівщино!”.
  9. Міщенко Надія, випускниця.  „ Моє село”.
  10. Харченко Максим, 8 клас.  „Солдати – переможці”.
  11. Литвиненко Марина, 10 клас. „Невідомий солдат”.
  12. Кандибка     Роман,6 клас.  „Дружба”.
  13. Волонтирцева  Ксенія,7 клас. „Балада про моє село”.
  14. Шамота  Аліна,10 клас.      „Місяць”.
  15. 15. Шамота  Аліна,10 клас.     „Сторінка минулої ночі”.
  1. Попов   Андрій, випускник. „ Настане осінь і любов мине” .


Попова  Тетяна,   11  клас ( випускниця школи )
Майбутнє України 
Український народ не загине,
Буде жити й цвісти у віках,
Доки пісня над горами лине,
Сизокрилий шуга в небі птах.
Україно! Я вірю в майбутнє:
І твоє, і твоїх дітей.
Подарує життя незабутнє
Найрідніший нам край оцей.
Україна ще молодая,
Ще ступає на розвитку шлях...
Та надію на краще майбутнє
Пробудила у наших серцях!


             
















   Малахатка Ілона, 9-А клас ( випускниця школи)
                                    Моя присвята Україні
Україно  моя – ти,  як пролісок ніжний,
Який пробивається в березень сніжний.
Для тебе байдужі і сніг, і морози,
Тебе не злякають ніякі погрози.

Бо ти – Україна - колиска козацтва,
Яка захищала від ханів і панства.
Козаки мали силу, любили державу –
За це ти всесвітню отримала  славу.

Я вірю в майбутні твої покоління,
Які збережуть всі твої володіння,
Що ти будеш люба і завжди соборна,
Могутня, багата, ніким непоборна.

На нивах твоїх наливається колос,
І тут хлібороба почуєш ти голос,
Бо серце радіє, що праця буденна
Для нього ніколи не буде даремна.

А вночі робота стихне на полях,
Зорі запалають і Чумацький Шлях,
Тільки соловейко та нічні сичі
То співають дзвінко, то кричать вночі.

Любіть Україну – любіть рідний край!
І де б ти не був – завжди запамятай :
Для нас Україна – як мати єдина,
Її  не замінить ніяка родина!



     
























                                               
  Малахатка  Ілона                       
   Рідний край
Колише вітер старий дуб...
А як чудово було тут!
Стояв зелений, а над ним
Пливли хмаринки, наче дим.
Над кроною гуділи бджоли,
Які не вернуться ніколи.
Для дуба скінчилось життя,
І він пішов у небуття...
Отак колись у світ незваний
Відійдуть рідні – батько й мама.
Пройдуть роки від дня утрати,
Та вже не вернуться до хати.
Чому густий , зелений гай
Для пташок влітку був, як рай?
А як листки в нім пожовтіли –
У вирій птахи відлетіли.
Чому від нас в краї далекі
Летять качки, шпаки, лелеки?
Куди летить ота пташина?
Невже десь краща Батьківщина?
Мені здається, навпаки,
Там Батьківщина, де роки
Твого дитинства промайнули,
В життєве русло повернули.
Тому шануйте Батьківщину!
Своє село, свою родину.
Свій рідний край не сиротіть,
Малу Токмачку бережіть!
Для нас вона ,як рідна мати,
Сюди ми їдемо до хати,
У якій повітря чисте,
Як літнє сонце променисте.





           



































 
Литвиненко Марина,   10 клас (випускниця школи)

                                  Невідомий солдат
Серед степу лежить невідомий солдат.
Все назад не вернуть, щоб дізнатись як звать,
Щоб дізнатись від нього про люту війну,
Чи він пам’ятає, як загинув в бою?
Чи він пам’ятає рідних своїх,
Як війна розлучитись примусила їх,
Як він обіцяв повернутися із бою,
І перемогу принести з собою,
Він не знає, що плаче мати,
Бо не всі повернулись солдати.
Її син від неї далеко,
І щодня вона прохає:
„Лелеко, розкажи, де мій синочок лежить?
Скільки ж мені на цьому світі тужить?”
І приносить лелека синівські слова:
„Мамо,  рідненька! Не тужіть!
Я поліг в цім бою,
Бо про Мир ніс думку свою!”
























Харченко Максим, 8-Б клас

Солдати – переможці

Йшли у бій молоді солдати,
Батьківщину свою захищати.
Смерті вони не боялись,
Хоча перемога нелегко давалась.

Знали наші солдати,
Що чекає їх син і мати,
Але щоб в неволі не потерпати –
Треба землю свою захищати.

За селом полягли солдати,
І в скорботі заплакала мати.
Похилилась червона калина –
Моя рідна, стражденна Вкраїна…

 Не забудемо подвигу ветеранів
 Й української землі тяжкії рани.
 То ж вклонімось низько до землі –
  Переможцям в грізній цій війні!











































































                                   
                                              Малахатка  Ілона
Моїм вчителям

Дзвін, затривожив душі всім присутнім
Він, пролунав такий немов могутній
Знай, роки учнівські вже закінчились для нас
І ми не вернемося більше в рідний клас.

Моє  село, моя ти школо, рідний клас
Мені так хочеться усіх любити вас
Але дзвінок нам пролунав в останній раз
Роки учнівські вже позаду, все гаразд.

Ви наші любі, наші щирі вчителі,
Для нас у школі ви, як справжні матері,
І дай вам Бог усім прожить багато літ
Щоб через п’ять ви нас зустріли у воріт.

На все життя запам ятаєм цих людей:
Івана  Логвин і Василя Петракей
Галина Гречин, Ярошенко і Нільга
Бараніченка  і усіх кого нема.

Вони несли тягар науки на плечах,
Були і радість, були сльози на очах,
Ми світлу пам ять пронесем через віки,
Щоб пам’ятали вас онуки, правнуки.

Ви наші щирі, наші милі вчителі
Ви залишайтеся, як завжди, молоді,
Щоб зустрічалися ми кожні років п’ять
А вам завжди було, як в казці, двадцять п’ять.

Останній раз для нас лунає цей дзвінок
Він проводжає нас в дорогу до зірок,
Але планета в нас у кожного одна -
Це рідна школа, перша вчителька моя.








































                        
Малахатка  Ілона

Моя Альма-матер

Храм науки в центрі є села,
Та святих у храмі цім нема.
Тут єдиний, дружний колектив,
Повні класи учнів, вчителів актив.

Школа рідна, ти для нас єдина!
В твоїх стінах- ми одна родина!
І яке це щастя- бути в колі друзів!
Згодні з цим і учні, і студенти вузів.

Першовересень скликає кожен рік,
Ця традиція існує вже повік.
Школа рідна, ти для нас неначе другий дім-
Це відомо кожному і всім.

Школа рідна,Хто без тебе я?
Шкільний колектив – я частинка твоя!
Тут гартуюсь і отримую знання
І я вдячна всім за навчання.

Школа відкриває нам усі науки.
Для одних цікаво, а для кого- муки.
Та суворий вчитель всіх заставить вчити,
Приклад розв’язати, цифри полічити.

Школа наша , мов маленька Україна!
З кожним роком тут на краще  зміна.
Любо глянуть - навіть символіка своя,
Будь завжди такою, школо ти моя!




Шамота Аліна,10 клас (випускниця школи)
Сторінка  минулої  ночі
Зімята  сторінка минулої ночі…
А переді мною- твої ясні очі…
Вони такі чисті, не можуть брехати,
Хочуть вони мені щось розказати:
Чому виє вітер між нами двома?
Чому у душі твоїй люта зима?
Чому ми не можемо щасливими бути
І всі негаразди назавжди забути?
Не вірю словам- вони просто вода,
А вірю очам- у них правда одна:
В очах таємниця людської душі.
На спомин мені ти свій погляд лиши…




                          Кандибка Роман, 6 кл.

               Дружба

У світі сучасному дружба
Найвищу мораль обійма,
Здається одним вона суттю,
А іншим до неї і справи нема.
У мене до цього поняття
Думка напрочуд одна,
Дружба бува або справжня,
Або її зовсім нема.                          






Попов  Андрій,
 випускник школи
                                                                                                                                               
                          Оріхівський  край
                         То  квітучі  гаї, 
                          Де  влітку  співають
                         Усі  солов´ї .
                         Я  тут  народилась,
                         І  тут  я  зросла ,
                         І  тут я  до  школи
                         Уперше  пішла.
                         І  стільки   таких  же
                         Дітей,  як  і  я,
                         Державі  дарує
                         Ця  рідна  земля.
                         Оріхівський  краю,  
                         Ти  вічно  живи,
                         Безмежні  земельки
                         Твоєї  дари.

                         Безмежні є  в  тебе

                          Пшеничні  поля,

                             Врожай   нам  дарує
                         Ця  щедра  земля.
                         Я  вірю  в  майбутнє
                         Цієї  землі.
                         Хай  будуть 
                         Її  незліченні  всі  дні!
    



  Міщенко   Надія,  

випускниця    школи.

                     
                       



Моє село
                    Село Мала Токмачка –
                                  Це й є мій рідний край.
                                  Це й став, де ходить качка,
                                  і той зелений гай.
                                 Це край, де річки Конки
                                  тягнулись береги.
                                  Стоять поля й діброви,
                                  рахуючи віки.
                                  І в цьому ріднім краї,
                                  як квітка у гаю,
                                 Так радо зустрічаю
                                  я юність тут свою.
                                 Нехай же квітне радо
                                 те ріднеє село,
                                 з дібровами й садами.
                                 Село, моє село !



  ***
                           Настане  осінь  і  любов  мине
                           Ти  більше  вже   не  згадуєш мене.
         Любов,  як  журавлиний  ключ,  пролине,
                           Лунатиме  лиш  пісня  журавлина.

               З  тобою  жив  я,  наче  уві  сні,
               Тобою  марив  з  ранку  до  світання.
               Тому  тепер  так  боляче  мені
         В страшну й нерадісну хвилину  розставання.

               В  тобі  знайшов  я  дзеркало  душі,
               А  ти  ж  мене,  мабуть,  і  не  любила.
               Тобі  одній  присвячував  вірші,
               А  ти  те  дзеркало  душі  розбила.

               Що  маю  я  тепер?…  Без  часточки  душі
               В  поезії  знайшов  я  покликання,
               Отож  тепер  пишу  вірші
               Про  те  святе  і  радісне  кохання.



Попова  Тетяна 

                                  Природа 

 Природа , как  тебя  люблю!
                                  И  я  Творца  благодарю
                                  За  красоту  твоих  небес,
                                  За  тихий  интересный  лес,
          За  нежный  плеск  лазурных вод ,
       И  за  таинственность  болот ,
                                  За   солнца  лучик  золотой,
       За  ласковый  морской  прибой .
         Листва  все  шепчет  в  вышине:
    «Здесь  мило  и  уютно  мне…»
        И  снег  на  солнышке  сверкает,
                                  Он  сам,  наверное, не  знает,
                                  Что  красивейший  из  чудес
               Он,  снег,  и  грустный  темный  лес.
                                  Везде  я  вижу  чудеса:
                                  И  реки, солнце, небеса,
                                  И  музыку  в  лесной  тиши,
                                  Она  приятна  для  души.
             Вы  осмотритесь, поглядите  сами:
                     Вот  он,  наш  мир,  он  полон чудесами!


                                                              
                                    Волонтирцева     Ксенія

                                       Балада  про  моє  село

Зимові канікули давно вже скінчились,
А в пам’яті  нашій іще залишилась
Безсмертна легенда про наше село –
Чому така назва походить його ?
З бабусею ми на свята розмовляли,
Легенду чарівну вони розказали:
„В селі нашім милім жили козаки,
біленькі хатинки стоять вздовж ріки.
На луках червоний мак розцвітає
І цвітом своїм він на сонечку грає.
Та ось чорна хмара зі сходу  іде
І горе, і смерть, і нещастя несе.
Коли убивали людей на лугу,
Вкидали їх бідних у Конку – ріку.
Ті маки прекрасні в крові затовкли,
Забулось село на довгі роки.
А час все минав, та й забули село,
В якому квітки розквітали давно...
Та раз, в нічну пору на берег крутий,
Вийшли діти, а туман був густий.
Вони воскресились у річці мутній
І жить почали  в селі чарівнім.
Ці діти жили, мов би квіти добра
І не марно провели тут життя.
Малою Товкмачкою  назвали село,
Сьогодні Токмачкою зветься воно.
Назвали село на честь маків – квіток,
Що втонули в крові старих та діток.
Таку ось легенду бабуся казала,
А я на баладу її переклала.



Малахатка  Ілона

                       Голодомор
Як тільки  читаєш про голод в тридцяті
В очах замелькають чекісти завзяті,
Які мов шакали, з наганом в руках,
Забирали останню крупу в торбинках.
Хай совість замучить ті владні структури,
Які спричинили нам голод, тортури,
В яких не здригнулася навіть рука,
Коли забирались зерно і мука....
А люди блукали, шукали  щось з’їсти ...
Хто  в  полі блукав, хто їхав до міста,
Та скрізь гуляв голод, і люди, мов мухи,
Вмирали голодні, не витримав муки.
Зерно посівне вигрібали з комор,
Щоб штучно створити голодомор,
А потім репресії та катування
Прискорили націю до вимирання.
За що ж поплатився  народ України, який тільки бачив неволю, руїну,
Занедбані села, ставки у лозі,
Шматочок землі, щоб стоять на нозі.
Та нас не зломили ні голод, хвороба,
В нас сила козацька і дар хлібороба,
Натхнення до праці, любов до держави
Несуть Україні всесвітньої слави.
Моя Україна, як рідная ненька,
Вперед проривайся, спіши потихеньку!
Я свічку поставлю, молитимусь Богу :
Відкрий Україні в майбутнє дорогу!
Щоб наша держава, як в тім Заповіті,
Могутньою стала у цілому світі !
Сьогодні ми вільні, зірвали кайдани,
І свято Свободи святкують  майдани !
Святкують і вірять на кращії  зміни,
За світле майбутнє і розквіт країни !